Прес-центр Про філію Послуги і тарифи Ресурси Довiдка Оплата

Історія зв'язку Вінниччини

Електрозв’язок Вінниччини: минуле та сучасне

На межі 19 і 20 століть у провінційному місті Подільської губернії Вінниці почав діяти поштово-телеграфний зв’язок. Перша поштово-телеграфна контора була відкрита у 1899 році. Жителі міста, аби скористатися її послугами, прямували на вулицю Поштову (тепер Соборна), де знаходився міський телеграф і там мали змогу зв’язатися з такими містами, як Київ, Проскурів, Кам’янець-Подільський, Тульчин, Брацлав. Така ознака цивілізації згодом прискорила зародження і телефонізації Вінниці. 

Громада Вінниці неодноразово клопотала перед міським головою про встановлення телефонів. Технічна та фінансова підтримка для цієї справи була, потрібен був лише дозвіл губернатора Подільської губернії. Зберігся лист міського голови Вінниці від 16 червня 1905 року, в якому, зокрема, сказано: "...представляю Вашему Превосходительству копию постановления Винницкой Городской думы за №72 по делу об устройстве в Виннице телефонного сообщения вместе...с техническим проектом." 

Минув майже рік і у Вінниці 1 липня 1906 року була відкрита телефонна мережа, яка в той час цілодобово обслуговувала 48 абонентів. Так почалася ера телефонізації Вінниці. І хоча місто вже мало трамвай, чавунно-ливарний і суперфосфатний заводи, взуттєву фабрику Яструб, міський банк, одну з найоригінальніших будов того часу-готель "Савой", все ж воно ще довго залишалося провінційним містечком з більшістю незабрукованих вулиць, з маленькими крамничками та одноповерховими будинками міщан, проте і на такому вінницький обиватель міг користуватися телефоном, як і будь-який житель цивілізованої Європи.

Через чотири роки, почав діяти і міжміський зв'язок з Немировом, Брацлавом, Жмеринкою. Отож, зародження та становлення міського та міжміського телефонного зв’язку на Вінниччині відбулося за досить короткий час. Та пройшло більше двадцяти років, і вже у радянські часи була створена система обласного електрозв’язку. 

Обласне управління зв’язку було створене наказом Народного Комісаріату зв’язку СРСР від 23 березня 1932 року. Його першим начальником став Каролін Г.Г.(1932-1937). Це людина , доля якої віддзеркалює ті часи-завзяту працю перших п’ятирічок, грандіозні новобудови, прихід на село першого радіо та телефону, і водночас страшні голодомори, жорстокі часи сталінських репресій, однією з жертв яких і став у 1937 році Каролін Г.Г.(посмертно реабілітований у 1956 році). 

У 30-х роках Вінницьке обласне управління зв’язку об’єднувало 64 контори зв’язку, 4 експлуатаційно-технічних вузли зв’язку і 5 виділених підприємств. Перед початком війни на Вінниччині в системі електрозв’язку діяло 153 телефонних підстанцій та 59 телеграфних станцій. 

Електрозв’язок у повоєнний час

Та мирні плани вінничан перервала війна. У липні 1941 року Вінниця була окупована фашистськими загарбниками. На Вінниччині, а надто у обласному центрі, окупаційний режим був особливо жорстоким, адже неподалік міста було споруджено ставку Гітлера-’Вервольф’. Отож, відступаючи під натиском радянських військ, фашисти намагалися зруйнувати важливі об’єкти, в першу чергу, комунікації. В лютому 1944 року ними були знищені всі 59 телеграфних станцій та 153 телефонних підстанцій. 

Однак у перші дні після звільнення Вінниці завдяки зусиллям оперативної групи по відновленню електрозв’язку у приміщенні по вул..Козицького,12 встановлюються 3 комутатори МБ, що знаменує початок роботи комутаторного залу. Попит на послуги міжміського зв’язку зростає. Вже через кілька місяців середньомісячний обмін складає понад 11 тис. розмов. Ось, що писала з цього приводу у червні 1944 року обласна газета ’Вінницька правда’: ’Вінницька телеграфна та телефонна станція за 1 день прийняла та відіслала 5154 телеграми. В цей день установам, підприємствам та трудящим міста Вінниці доставлено 207 телеграм. З міжміської телефонної станції було 653 розмови. З них 87-з Києвом, Черновицями та Проскуровом, решта-566 з райцентрами області. Телефоністки Віра та Зінаїда Антонові, Катерина Нікольська та Марущак хорошо обслуговують клієнтів’. 

В 1944 році силами вінницьких зв’язківців було відновлено 80 км ліній телефонного зв’язку, 34 підстанції внутрішнього районного телефонного зв’язку на 595 номерів. Розпочали функціонувати 44 відновлених контори зв’язку. 

З 1 січня 1945 року Вінницька область складається з 44 адміністративних районів. На всій території області починається відновлення міського телефонного зв’язку. На початку року монтована ємність МТЗ мала 2680 номерів, з яких було задіяно 1812. Вже до кінця 1945р. було відновлено 40,5 відсотків мережі, зокрема, у Вінниці введено у експлуатацію ручну телефонну станцію на 600 номерів, у Могилеві-Подільському-на 200 номерів, у Тульчині та Жмеринці по 100 номерів. 

В 1946 р. у обласному центрі відновлено міський телефонний зв'язок. В цьому ж році встановлено перший міський таксофон, а через вісім років введена перша автоматична станція типу АТС-47 ємністю 4100 номерів, яка була розширена у 1958 р. до 5000 номерів. 

В 1960 р. в смт. Літині була змонтована перша АТС на 2000 номерів типу АТС-49. 

В 1966 р. в смт. Погребище змонтована і здана в експлуатацію координатна АТС типу АТСК 100/2000 на 500 номерів. 

В 1967 р. в м. Вінниця була побудована і введена в дію АТС-2 ємністю 6000 номерів. З її введенням мережа міста перейшла на 5-значну нумерацію. 

В 1968 році при обласному управлінні зв’язку створено відділ по телебаченню та радіомовленню.

В 1970 році на базі цього відділу була сформована Державна інспекція електрозв’язку. Спочатку на обліку ДІЕ було 40 електромереж, 2 телевізійних і 4 радіомовних передавачі. 

В 1968 р. АТС-2 розширено до 9000 номерів плюс 1000 номерів - комутаційний вузол. В цьому ж році вводиться в дію АТС-4 на 5000 номерів. 

В 1969 р. побудована АТС-3 на 3000 номерів. 

В 1972 р. АТС-4 розширена до 8000 номерів, АТС-3 - до 5000 номерів. 

В 1975 р. вводиться в дію АТС-5 на 5000 номерів, яка в 1976 р. розширена до 10000 номерів (усі АТС декадно-крокові). 

В 1976 р., встановленням АТСК 100/2000 на 1500 номерів в смт. Томашпіль, в області завершено автоматизацію всіх міських телефонних мереж райцентрів. 

В 1979 р. в м. Вінниці побудована і прийнята в експлуатацію АТС-6 координатного типу ємністю 5000 номерів, яку розширено до 10000 номерів в 1980 р. 

АТС-7 почала працювати в 1987 р. Ще 10000 абонентів приєдналися до мережі міста. 

Сільський телефонний зв'язок

В 1944 році було відновлено 34 підстанції на 595 номерів. Через рік кількість діючих підстанцій ВРС досягла 74. Всі вони були типу МБ, З’єднання абонентів здійснювали 74 телефоністки ВРС. Кількість і ємність комутаторів складали: до 10 номерів-38, від 11 до 20 номерів-23, від 21 до 30 номерів-13. 

В 1949 р. для ущільнення сталевих ланцюгів в сільському зв'язку використано одноканальну апаратуру типу ВЧР. 

В 1951 р. вперше на мережі застосовується апаратура ущільнення типу АУДК-1, АУДК-2.

В 1962 р. вперше вводиться в експлуатацію координатна станція типу АТСК 50/200. 

Роки 1962-79 : застосовується нова апаратура ущільнення В-2, В-2-2, КК-6, КК-12. В 1965 р. Калинівський РВЗ першим в області завершує роботу з автоматизації сільського телефонного зв'язку району. Слідом за ним завершують роботу з автоматизації сільського телефонного зв'язку Крижопільський, Ямпільський, Піщанський, Чечельницький вузли зв'язку.В другій половині 60-х років приймаються заходи для покращення технічного обслуговування. В області з’являються перші пересувні лабораторії на спеціально обладнаних автомашинах. 

З другої половини 80-х років у області завершені роботи з автоматизації СТЗ. Застосовується нова апаратура ущільнення ’Кама’. З'являються перші цифрові системи передачі ІКМ-12, ІКМ-15, ІКМ-30. Розпочинається впровадження обладнання автоматичного визначення номера. В 1988 р. - збудовано і розширено 48 сільських АТС загальною ємністю 3450 номерів. Збільшено кількість каналів, ущільнених апаратурою систем передачі до 6402. Вводяться в дію нові типи цифрових ситем: ІКМ-ЗОС-4, ’Зона’, ’Кедр’. 

Міжміський телефонний зв'язок 

Після відновлення міжміського зв’язку почала даватися взнаки гостра нестача міжміських каналів. Наприкінці 1945 року вихідний міжміський обмін по області досяг 470 тис. розмов. 

Для задоволення попиту на послуги міжміського зв’язку використовується перша апаратура ущільнення: триканальна СМТ-34, одноканальна СМДУ-1.В 1947 р. в комутаторному залі обласної міжміської станції змонотовано перший замовлений комутатор на напрямках: Вінниця - Гайсин, Вінниця - Тульчин. Встановлена перша 15-канальна система Ме-8. 

В 1956 р. розпочато впровадження сучасної апаратури ущільнення В-3, В-12, з'явились перші V-60, потім - К-50. Через десять років розпочато впровадження каналів напівавтоматики. Перший напівавтоматичний міжміський зв'язок було організовано на напрямках: 

Вінниця - Київ - 5/5 

Вінниця - Могилів-Подільський - 5/5 

Через рік кількість каналів напівавтоматики становила 58, в 1973 р. - 345, 1985 р. - 529. 

Початок 70-х рр. в міжміському зв'язку відзначається бурхливим розвитком автоматики. 

В 1971 р. в обласному центрі вводиться в експлуатацію АМТС-ІМ. 

В 1972 р. в Могилеві-Подільському змонтовано першу АВТС. 

З 1970 р. розпочинається розширення мережі міжміських телефонів-автоматів, кількість яких на 1985 р. досягла 2200 одиниць.В 1980-85 рр. проводиться подальша модернізація обладнання зв'язку. Комутатори М-60 замінюються комутаторами МРУ. 

Для підвищення якості роботи міжміського зв'язку та збільшення її пропускної здатності в 1966 р. розпочато прокладання перших 40 км внутрішньообласних кабельних ліній. Зв’язківці Тульчинського рай вузла зв’язку запровадили почин під гаслом: ’Зелену вулицю жителям села у наданні міжміських розмов’, який знайшов широку підтримку(Тульчинський почин у цифрах:надання міжміських розмов у тис. од.:1973р.-3,2, 1975р.-135,3, 1985р.-504) 

З 1989 р. на заміну існуючій АМТС-ІМ вводиться в дію більш сучасна автоматична телефонна станція АМТС-КЕ ’Кварц’. 

Документальний зв'язок

Після відновлення телеграфного зв’язку у 1944 р.було встановлено на центральному телеграфі один телеграфний апарат Бодо, три апарати СТА-35, 13 апаратів Морзе. Попит на послуги телеграфного зв’язку був великий (середньодобовий обмін сягав 4 тис. телеграм). 

На початок 1946 року в усіх районах Вінниччини діяв телеграфний зв'язок, який проходив за допомогою названих типів апаратів. Обслуговували телеграфний зв’язок 275 телеграфістів. 

З середини 60-х рр. прискорюється розвиток АТА. Перша станція АТА була встановлена у Вінниці в 1964 р. Вводиться в дію апаратура НТ-4, НТ-5. Протягом 1985-90 рр. проведена заміна апаратури ущільнення НТ-4, НТ-5, ТТ-17П, ТТ-6 на апаратуру ТТ-24, ТТ-48, ТТ-144. 

В 1988 р. у Вінниці введена в експлуатацію станція комутації каналів Нікола Тесла, монтована ємність якої 800 номерів та 1100 каналів. Закінчено роботи з об'єднання мереж ТЕЛЕКС на АТ, що дало можливість доступу абонентам Вінницької станції до міжнародної мережі ТЕЛЕКС. Найбільша кількість абонентів телексного зв’язку була у 1985 році-695, а з розвитком нових послуг до 1999р. зменшилася вдвічі. 

Проводове мовлення

Під час війни засоби радіофікації були повністю зруйновані. Після звільнення Вінницької області Наркомат зв’язку виділив області обладнання та матеріали. Вже у 1944р в найкоротші терміни відновлено 46 радіовузлів, 3196 км радіоліній, 8990 радіоточок. На початок 1945 року на сільській мережі було радіофіковано 250 дворів або 0,5 %. Тривалість трансляції складала 10,5 годин на добу. 

Наказом Наркома зв’язку СРСР при обласних управліннях зв’язку створюються госпрозрахункові підприємства-Дирекції радіотрансляційних мереж. Їх створення в значній мірі прискорило розвиток радіофікації області. За десять післявоєнних років. Розвиток радіофікації на селі проводився за рахунок введення у експлуатацію малопотужних радіовузлів, які встановлювались колгоспами та радгоспами. В 1955 р. в області було 280 таких радіовузлів. 

В середині 50-х років у області було 80 відомчих та 201 радіовузлів інших відомств. За 6 років кількість радіоточок збільшилась в 12 разів і склала 124,4 тис., зокрема, в місті 48,5 тис., на селі - 75,9 тис. Через 10 років кількість радіоточок у області збільшилась в 2,9 рази і склала 330,9 тис., зокрема, в місті - 94,0 тис., на селі - 237,0 тис.(станом на 1965 рік) 

З другої половини 60-х років розвиток радіофікації вступає в новий період- всі колгоспні радіовузли приймаються на баланс підприємств Мінзв'язку СРСР. У 70-х роках у області вдосконалюється техніка радіотрансляційних станцій. Розпочато переведення радіовузлів на дистанційне управління. Збільшення потужності станцій радіовузлів, зміцнення лінійних споруд дали можливість закрити малопотужні районні радіовузли, покращити якість трансляції.

З 1971р. в області розпочалась планомірна робота по впровадженню 3-програмного проводового радіомовлення. Впродовж 1975 р. в області переведено на багатопрограмне мовлення 36,5 тис. радіоточок, в 1980 р. - 47,9 тис., в 1985 р. - 257,9 тис. 

До листопада 2000 р. в області нараховувалось 370 тис. абонентів проводового мовлення. 

Ефірне радіомовлення

В результаті листопадової стихії 2000 р. в області було пошкоджено 75 % ліній проводового радіомовлення. Враховуючи такі маштаби руйнувань та необхідність значних витрат на відновлення проводового мовлення, рішенням Державного комітету зв’язку та інформатизації і правління ВАТ ’Укртелеком’ у Вінницькій області розпочалося впровадження ефірного радіомовлення.

Економічні розрахунки підтверджують доцільність такого рішення. Так, замість понад 32 млн.грн., необхідних для відновлення проводового мовлення, на будівництво ефірного мовлення потрібно було б витратити понад 5 млн.грн. 

Впровадити ефірне радіомовлення передбачалося експериментально у двох районах області на ультракороткохвильовому діапазоні-Немирівському(102,0МГц) та Тульчинському(105,5МГц) і по результатах експерименту забезпечити ним решту районів, в яких повністю було зруйноване проводове радіомовлення. Результати експерименту показали,що радіопередавачі повністю покривають територію експерементальних районів ефірним радіомовленням, яке в змозі транслювати програми Національного радіо, обласного та районного радіомовлення, а також сигнали по оповіщенню населення у разі надзвичайних ситуацій. Вінницька філія провела тендер серед виробників радіоприймачів. 

У липні-вересні 2001 року Вінницька філія вводить у експлуатацію радіопередавачі ефірного радіомовлення у Жмеринському, Липовецькому, Могилів-Подільському, Шаргородському, Барському районах.До кінця 2001 року 

Розвиток електрозв’язку в умовах незалежності

В 1990 р. в м. Вінниці вводиться в дію АТСКУ ємністю 10000 номерів. В 1994 р. Вінницька телефонна мережа переведена на шестизначну нумерацію. В м. Вінниці вводиться в дію АТС-26 ємністю 8000 номерів та квазіелектронна АТС ємністю 2048 номерів. 

В 1999 р. в м. Вінниці вводиться в дію нова цифрова найсучаcніша станція типу 5ЕSS ємністю 9040 номерів. 

Для організації міжстанційного зв'язку вводиться в дію волоконно-оптичне транспортне кільце з ущільненням цифрової системи передачі STMI. Кількість абонентів міської телефонної мережі зростає : 1945р.-1559, 1999р.-майже 180 тис. 

В 1992 р. побудована перша квазіелектронна станція ’Квант’ ємністю 512 номерів в с. В. Ольчедаїв Мурованокуриловецького р-ну. Збільшено кількість каналів ущільнених апаратурою систем передачі до 6402. Вводяться в дію нові типи цифрових систем ІКМ 30С-4, Зона, Кедр. Йде подальший розвиток внутрішньозонових міжміських систем передачі, які використовуються на мережі зв'язку області. На зміну обладнання В-3, В-12, V-60, К-60 впроваджується більш надійне та сучасне обладнання К-60П, К-300, К-1020. 

В 1991 р. вперше в області вводиться в експлуатацію на внутрішньозоновій мережі цифрова система передачі ІКМ-480 на напрямку Вінниця - Калинівка (1991 р.), Вінниця - Немирів (1992 р.), в 1995 р. в м. Вінниці встановлено першу цифрову міжміську телефонну станцію. Обладнання станції типу 5ЕSS на 318 каналів, що забезпечує автоматичний зв'язок з понад 2-ма сотнями країн світу. 

Абоненти м. Вінниці та районних центрів мають можливість користуватись автоматичним міжміським та міжнародним телефонним зв'язком через станції АМТС ’Кварц’ та АМТС 5ЕSS, які працюють спільно. 

На сьогоднішній день Вінницькій фiлії ВАТ ’Укртелеком’ підпорядковано 16 центрів, з них 9 центрів електрозв'язку, які охоплюють всі райони Вінницької області. 

Керівники елекрозв’язку області.

Каролін Г.Г. 1932 — 1937рр. 

Коваленко Г.М. 1944 — 1947рр. 

Хоменко А.К. 1947 — 1951рр. 

Лобанцев Н.П. 1951 — 1954рр. 

Єфімов І.А. 1954 — 1964рр. 

Король В.І. 1964 — 1967рр. 

Старостін Л.Я. 1967 — 1988рр. 

Проживальський О.П. 1988 — 1992рр. 

Охрущак В.П. 1992 — 1998рр. 

Яблонський В.Ф. з березня 1998 року. 

50 років життя віддав галузі зв'язку СТАРОСТІН Леонід Якович, який в свій час очолював колектив Вінницького обласного управління зв'язку і саме під його керівництвом значно розширилась телефонна мережа Вінниччини. 

Понад 40 років працював у зв’язку ПОЛЯКОВ Валентин Васильович. Вся його професійна біографія присвячена розвитку засобів електрозв'язку міста і області. Перебуваючи на посаді головного інженера обласного управління зв'язку, чимало зусиль віддав цій справі. З 1995 по 2000 р ПОЛЯКОВ В.В. очолював Вінницьку філію ЗАТ ’УТЕЛ’. 

КОЙФМАН Григорій Йосипович працював в службі міського та сільського телефонного зв'язку 41 рік. Це людина, яка досконало знала всю діючу мережу області і вклала вагомий внесок в її розбудову. 

З 1957 по червень 2001 р. працював в нашій галузі ФУКС Михайло Семенович, начальник Шаргородського цеху електрозв'язку. Це фахівець високого класу, який мав великий досвід роботи і весь час бездоганно працював в складні роки відбудови нашої держави. 

54 роки пропрацював електромонтером майстерні в м. Вінниці КРУКОВСЬКИЙ Григорій Тимофійович. Весь його життєвий шлях пов'язаний з телефонізацією нашого міста. 

Понад 40 років пропрацював електромонтером ЛАЦа, м. Вінниця, ВИШНЕВСЬКИЙ Анатолій Васильович. 

Довгі роки працюють в м.Вінниці (ЦТЕ МТЗ): ВОЙТОВ Олексій Самуїлович, заступник начальника ЦТЕ МТЗ. 20 років присвятив він електрозв'язку. 

НОМЕРОВКІНА Віра Борисівна, начальник станційного цеху № 3 - 36 років. 

ЯНЧЕВСЬКА Раїса Олександрівна, страший електромеханік станційного цеху № 2 - 47 років. 

51 рік пропрацював в електрозв'язку електромеханік АТС центра електрозв'язку № 1 КАЛЬНЕР Вольф Мусійович. Багатьма почесними грамотами, грошовими преміями, медалями ’Ветеран праці’, ’За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження В.І.Леніна’, ’Почесний радист’ відзначалась робота цього працівника. 

По Вінницькій фiлії : 

6 - працівників зв'язку нагороджено орденами Леніна 

59 - орденом Трудового Червоного Прапора 

6 - зв'язківців відмічено орденом Жовтневої революції 

2 - орденом Слави ІІ ступеню 

35 - орденом Слави ІІІ ступеню 

87 - чоловік - орденом ’Знак пошани’ 

6 - орденом Дружби народів 

69 - медаллю ’За трудову доблесть’ 

79 - медаллю ’За трудову відзнаку’ 

26 - наших працівників отримали звання ’Майстра зв'язку’ 

33 - присвоєно звання ’Почесний радист’ та ’Заслужений зв'язківець’ 

2 - присвоєно звання ’Заслуженого працівника сфери обслуговування’ 

30 - нагороджено почесними грамотами Держкомзв'язку України 

18 - почесною грамотою УКРТЕЛЕКОМУ 

1 - грамотою Кабміну України 

4 - почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР 

10 - працівників нагороджено знаком "Почесна відзнака МЗУ"


Вiнницька філія ПАТ «Укртелеком»
Довідка для фізичних осіб за телефоном: 0-800-506-800, 044-246-68-00
Довідка для юридичних осіб за телефоном: 0-800-506-801
Поштова адреса: Україна, Київ-601, 01601, бульвар Т.Шевченка, 18

Зворотний зв'язок